Чули вислів, що по-справжньому досвідчений мисливець (турист, бушкрафтер тощо) хоча б раз у житті має загубитися у лісі?
Не кажу, що є найвищим авторитетом у справах виживання в дикій природі, лише хочу розповісти про свій досвід блукання між трьох сосен. З цієї пригоди я дійсно виніс багато корисного.
Отже, історія.
Це був невеликий похід вихідного дня доволі знайомим мені маршрутом. Але на цьому маршруті була одна місцина, складний відрізок — треба було пройти декілька кілометрів крізь край лісу. Ліс цей простягався з заходу на схід, при чому середня його частина була довжиною кілометрів п’ять, а східна, якою мені треба було пройти — два кілометри. Три сосни, як є. Ускладнювалося це тим, що посеред лісу протікала річка, яка влітку висихає, а по її берегах на декілька кілометрів в сторони простягалася болотяна місцевість.
В ті часи я ще не дуже активно користувався азимутами і тим більш навігаторами. Зазвичай довірявся інтуїції. Але того разу вона мене зрадила. Я занадто відхилився на захід і втрапив в те саме болото. Абсолютно одноманітна місцевість, куди не кинь оком, навколо нагромадження повалених, непомітних під переплетенням рослин, стовбурів дерев, та зарості кропиви вищі мого зросту. Місцями тверді кочки, а місцями нога провалюється по коліно в болото. А ще, літня денна спека, висока вологість, і зграї комарів. Думаю, це не найпекельніше місце на Землі, але в той момент воно було для мене саме таким.
Спочатку тебе охоплює злість. На себе. На ситуацію. Нестерпно хочеться просто бігти крізь все це лайно, щоб швидше дістатися нормального місця. Але що більше опираєшся, то гірше стає. Жалить кропива, кусають комарі, піт ллється струменями, наче горілка в пролетарів після трудового тижня. Всередині ніби заводиться якийсь злий моторчик, і жене тебе скрізь це пекло.
В цей момент найголовніше — зупинитися. Що довше ти перебуватимеш у стані паніки, то в гіршому положенні опинишся.
Що я і зробив. Знайшов більш-менш сухе місце на узвищі. Зупинився. Скинув наплічник, перев’язав шнурки, поправив одяг, попив води. Комарі так само лізли в очі та вуха, але в голові прояснилося. Я знав, якщо йти на північ — за 3-5 км я вийду на дорогу, з якої можна звернути на мій маршрут.
Ситуація була лише неприємною, але не катострафічною. Час у мене був, китайський компас на паракордовому браслеті правильно вказував напрямок.
Щоб трохи відпочити і відлякати комарів, я розвів невелике вогнище і нагрів чаю. Паралельно зламав гілку, якою буду прорубати собі шлях у заростях кропиви.
Півгодинний відпочинок — і настрій блискавично покращився. Я поправив спорядження, взяв у руки палицю і відправився воювати з кропивою. Йти було важко, чотири кілометри до дороги зайняли у мене цілих дві години. Я був втомлений, поїдений комарями, обпечений кропивою, декілька синців прикрашали ноги, а руки були подряпані. Але задоволений, що отримав такий досвід.
Висновки:
1. Не лінуйтеся, вчіться ходити за азимутом.
2. Коли щось йде не за планом, треба зупинитися і подумати.
3. Добра підготовка підіймає бойовий настрій і збільшує шанси на перемогу.
Висновки, звісно, банальні, але тільки у тому випадку, якщо ти зробив їх з власного досвіду.
А ви коли-небудь губилися в лісі? Розкажіть про це в коментарях.
Автор:
З вами був Max Polgin, бережіть себе!
Підписуйтесь на мій Telegram-канал: ТУТ
І не забувайте про наш затишний телеграм-чат, де можна поспілкуватися з цікавими людьми, що знаються на виживанні: ТУТ
