Знаєте, як кажуть, кожен третій — нащадок Чингісхана?

В цьому має бути дещиця правди, інакше важко пояснити захоплення звичайних білих європейців, коли вони сідають верхи на коня і стріляють з луку в мішень.

“Постріляв верхи” одразу відкладається в скарбничку “улюблені історії, щоб похизуватися”. “А от диви, я верхи стріляв, з ЛУУУКУ. От так, верхи з ЛУУУКУ. Круто же ж?”.

При цьому, якщо вони ще й влучили — цей викид ендорфіну вивільняє монгольсько-амазонський дух всередині, і людина може раптом вирішити: “Ну все, я тепер буду вчитися стріляти з луку верхи. Постійно”. Чингісхан чи ні, але це саме те, що відчула я сама. Той факт, що на якомусь другому-третьому занятті з їзди верхи я задерикувато поскакала галопом і вистрілила у мішень, запевнив мене “Цьому цілком реально навчитися. Швидко”.

Звісно, історія однієї людини не показник. Але я точно знаю, коли людям розповідаєш про таку дисципліну як “стріляння верхи”, вони, здебільшого, говорять “ого/вау!” (тому що взагалі про таке не чули) і , якщо це можна спробувати на місці — вони обов’язково спробують хоча б раз. Стріляння з луку, в принципі, приносить радість. У більшості з нас виникають приємні асоціації з дитинством, з улюбленими фільмами і книгами. Додати до цього коня — і людина одразу ж відчуває, що виконала одну зі “100 обов’язкових справ у житті”. Якщо ж вона далі не продовжить, то спогади все одно будуть гріти її душу не один день.

Справжня стрільба верхи, все ж таки, не мрія і не фантастика, а, як я з’ясувала, досить реальне явище у багатьох країнах світу.

Напрямки

По-перше, звісно, є традиційні дисципліни, які не дуже-таки й рідкісні у країні походження. Наприклад, все, що стосується країн Сходу. Там вершник з луком — воїн, так склалося історично. А стріляння з луку — спортивна дисципліна. Наприклад, Туреччина. Кінні лучники — спортсмени-реконструктори, яких поважають, вони виступають на заходах державного рівня.

В Японії школа кінних лучників ябусаме з VI ст. і донині виховує молоде покоління і проводить змагання, і суворо дотримуються традицій.

Як вже зазначалося, стріляння верхи — це весело. І якщо твої пращури не монголи — це зовсім не значить, що ти не можеш цим займатися. Можеш, звісно, якщо: ти відвідуєш кінний клуб (а ще краще — у тебе є власний кінь), твій кінний клуб знає про твоє захоплення і дозволяє тобі тренуватися наче амазонка по мішенях, поки інші дивляться і допомагають збирати стріли.

В Західній та Центральній Європі, США, Австралії, Південній Африці знайшлося чимало ентузіастів і вільного простору, щоб люди поступово почали займатися кінно-лучною стрільбою, стали проводити змагання і об’єднуватися у цілі федерації.

Одна з таких — WFEA (Всесвітня федерація верхової стрільби) — проводить змагання з 1994 року, зі штаб-квартирою в Швейцарії і великою кількістю комітетів і органів управління. Засновник — угорець, Лайош Касай.

Європейські клуби, крім класичних напрямів у кінному спорті, таких як конкур і виїздка, для розмаїття беруть напрямок верхової стрільби.

Це нове, цікаве і, як не дивно, цілком освоюване бойове мистецтво, яке тренує в людині баланс, фокус і хоробрість.

Для коня це щадна дисципліна, оскільки пробіжки галопом короткі і суворо обмежені спеціальним маршрутом, позначеним з двох боків мотузками. У таких умовах вершник мінімально керує конем (відповідно, тварина зазнає меншого тиску на рот металевим трензелем), більше зосереджуючись на збалансованій посадці і правильній техніці пострілу.

Існує багато варіантів маршруту. Досить часто його конфігурація залежить від місцевості. Якщо у вас багато простору, робиться пряма і ставиться вежа мішеней по центру (tower track). Якщо у вас ліси, ваша улюблена стежка відокремлюється мотузками, вздовж неї у випадковому порядку ставляться мішені. Якщо у вас манеж, також встановлюються мішені, головне — не стріляти по глядачах і конкуристах, у яких ви відібрали перешкоди для побудови коридору/мішеней і т. ін. Навіть якщо сильно хочеться. Не варто, вони не винні, що раніше не знали про вершників з луком.

І при цьому розмаїтті, бачу на поважних змаганнях: поруч з традиційно вдягнутим “монголом” скочить цілком звичайний вершник у лосинах і спортивному шоломі. Від “виїздюка” чи конкуриста його відрізняє лише лук та сагайдак зі стрілами.

Хіба не круто? Стрільба верхи з луку стає популярною у цивілізованому світі.

 

А вдома?

А що у нас? “У нас” маю на увазі в Україні, звідки авторка статті. Все просто і складно водночас.

По-перше, стрільба з луку верхи — не спорт.

Як на мене, звучить образливо, тому що у цього заняття є всі ознаки спорту, який розвиває і тіло, і дух, і навіть любов до чотириногих. Але папірець є папірець… Тобто, навпаки, папірця якраз і немає. В принципі, на Олімпіаду кінні лучники також не їздять, і не лише з України. Але, можливо, після відомого випадку з конем-дияволом на олімпійському п’ятиборстві, стрибки скасують на користь стрільби з луку.

Оце я буду сміятися, кінні лучники зайняли великий такий манеж і не пускають туди конкуристів. Га-га. Шах і мат.

Незважаючи на те, що “ваш спорт — не спорт”, традиційну стрільбу з луку ніхто не скасовував. Цих людей і організації в нашій країні можна порахувати на пальцях однієї руки, і всі ми здебільшого знаємо один одного, чи хоча б чули. Моя особиста думка така: на загал ми практикуємо шоу. Без державної підтримки важко організувати будь-які змагання, особливо міжнародного рівня. Однак каскадери-козаки цілком успішно стріляють з луку з коня і, я вважаю, можуть цьому навчити, якщо їх чемно попросити. Ще є приголомшливий за своїми масштабами (в історичному сенсі) парк-реконструкція “Київська Русь”, де також можуть навчити стрільби з луку верхи.

Але країна в нас велика, Київ — це дуже далеко, якщо ти, як і я, з Одеси. А може з Харкова. А може з Чернігова. Обирай будь-що, але ти не зможеш двічі на тиждень ходити туди на заняття, доки не переїдеш.

Що ж робити?

I have a dream!

Якщо дуже коротко, ми, такі всі ентузіасти, зібралися і почали розвивати власну спільноту, а потім, хто його зна, свої школи. При кінних клубах. На сьогодні від цієї мрії нас відокремлює багато факторів, головний з яких — “А що, так можна було?”

Так.

Інші фактори перерахувати також можу, кому цікаво.

Але раніше був один такий серйозний, який всю ідею вбивав на корені: було геть незрозуміло, де взяти лук. От так просто.

У 2000-х мій дідусь зробив мені “лук” з руків’я відра. А в 2013 я гордо стріляла із зігнутої гілки горіха.

Навіть у 2021 я бачила лук з ресори. Так, впевнена, ви знаєте людей, які практикують олімпійську стрільбу з луку, або може навіть ви самі знаєте мисливські луки, з блоками, обвісами і таким іншим. Ось все це зовсім не підходить для стрільби верхи.

А що підходить?

Спорядження кінного лучника

Якщо спростити всі ці деталі про хутряну шапку та взуття зі шпорами (це взагалі не про те), то найпростіший набір такий:

Лук. Традиційний, без полички та обвісу.

Стріли. Тузінь чи дві. А взагалі, чим більше, тим краще, бо це витратний матеріал, який легко ламається. І те, і інше може бути виготовлене з деревини чи карбону, тільки якщо вам не треба виступати на історичних фестивалях.

Сагайдак. Можна без нього, можна широкий пояс. Можна в руках стріли тримати, але в деяких дисциплінах стріляють лише за наявності сагайдака.

Захист: шолом (не вимахуйтеся, якщо ви не монгол), рукавичка лучника на праву руку (а іноді і на ліву, якщо ви стріляєте таким стилем), крага — щоб без синців на лівій руці, кільце (якщо це ваш стиль).

Взуття для верхової їзди, бріджі, поло.

І кінь

От про коней окремо. Ви знаєте ситуацію, коли їдеш на тварині масою 400+ кг, яка може вбити одним помахом копита, а вона така бере і лякається пластикового пакетика? І несе тебе у безпечні місця на швидкості 50+ км/год.

Тятива видає звук під час пострілу. Стріла вдаряє по луку. Пір’я свистить. Зрештою, стріла влучає в ціль зі звуком. Ваш кінь не повинен цього боятися. Я знала кобилу, яка боялася довгих предметів у руках вершника, чи то батіг, лук, стріли, неважливо. Вона навіть звикла в якийсь момент, і дозволяла стріляти з себе, але при цьому переходила в кар’єр за декілька секунд. Складно розвивати напрямок кінної стрільби з луку, коли в тебе немає коня, який а) легко вийде в галоп, б) не буде намагатися тебе вбити, роблячи “козлів” при звуці пострілу, в) не буде “заводитися” і нестися некеровано як скажений. а ще є тонкощі, такі як посадка в сідлі. Наприклад, деякі коні будуть стопоритися, якщо ти піднімешся в сідлі для пострілу. А це робити, щонайменше, дуже бажано, а фактично — неймовірно важливо.

А ще віддати коня лише на кінну стрільбу також не бажано, оскільки конячка може засумувати (їй не приділяє достатньо уваги вершник, бігти треба лише прямо або по колах).

І це короткий такий перелік різноманітних “але”. А почала я, взагалі-то, з луків. Луки стали доступнішими і вони просто от “під боком”.

В Україні виготовляють такі, з яких стріляють у Британії, на Національному чемпіонаті зі стрільби верхи, а також збірні Данії та Англії. Турків ними, зрозуміло, не здивувати, але для початку, точний, легкий і красивий лук за $150-$200 — цілком собі добра знахідка на світовому ринку. А вона у вас з нами зовсім поруч. Ну просто на відстані одного дзвінка.

Отже, проблема зі спорядженням, здебільшого, вирішена. Є виробники і постачальники всього необхідного, і, маючи бажання, можна добре заощадити або купувати все поступово (чи брати вживане на онлайн барахолці).

Одного все ж таки не вистачає. Людей. А точніше — людей зі знанням справи. Коли я починала, мене досить швидко навчили стріляти з луку, трохи повільніше, але не менш успішно — їздити верхи. Але. коли мова зайшла про особливості саме кінно-лучні, з’ясувалося, що стріляння верхи взагалі не схожа на те, що ми робимо стоячи на землі. Наприклад, що важливо швидко перезаряджатися, і що тут є окрема техніка. Я витратила півроку, щоб зрозуміти, як перезаряджатися на галопі так, щоб стріла не скочила верх-низ. Секрети мені відкрили кінні лучники-практики, без них я навряд чи б здогадалася. Люди зі знанням дуже важливі.

Люди, яким просто подобається ця тема, — їх теж поки обмаль (але стає більше і більше!). Я просто сподіваюся, що все впирається у незнання, а не небажання цим займатися. Звісно ж, першими мають зацікавитися дисципліною люди з кіньми, а вже потім новачки.

В умовах карантину, кінним спортом у цілому мають зацікавитися трохи більше. Наприклад, я чесно боюся продовжувати ходити в спортзал, навіть маючи щеплення. А коні — це завжди або просто неба, або у великому приміщенні, де близького контакту між людьми майже не відбувається. Реальність нав’язує вибір занять.

І от, вирішить хтось віддати свою дитину на верхову їзду. А дитину пускати в алюри окрім кроку страшнувато з першого заняття. Що робити, щоб вона не засумувала? Та просто дати декілька разів вистрілити з луку. Має допомогти. Навіть якщо ви дізналися вперше про стріляння верхи з цієї статті, на перший час вам цього вистачить, щоб розібратися, як стріляти.

Хіба що, додайте трохи власної інтуїції.

А далі дитина сама розбереться, треба їй це чи ні. Може їй так сподобається, що вона сама усьому навчиться і навчить інших. І хто знає, коли вам зателефонують спитати “А ви даєте стріляти з луку з коня?”

Можливо, це вже у найближчому майбутньому. Готуємося до нього разом.

Авторка: Diana Chaush

Залишити відповідь